"Майже гроші" — фінансові активи, що не є звичайним засобом обігу, але можуть швидко перетворитися у гроші (як-от, нечекові заощаджувальні рахунки, строкові депозити, короткострокові державні цінні папери).
Маклер — ринковий посередник, котрий пропонує свої послуги (наприклад, щодо продажу товару, пошуку контрагентів, укладання угоди).
Макроекономіка — напрям (розділ) економічної теорії, що вивчає економіку країни в цілому, як систему національного господарства; в центрі її уваги, зокрема, національний продукт і дохід, безробіття та інфляція, економічне зростання та циклічні коливання ділової активності.
Макроекономічні агрегати — узагальнені статистичні характеристики діяльності економічних суб'єктів.
Маржа — різниця між цінами продажу і купівлі.
Маржиналізм — течія економічної думки, яка виникла у 70-ті рр. XIX ст. і ґрунтується на використанні граничних величин при аналізі економічних явищ і процесів. Цим підходом було покладено початок вивченню мотивів поведінки економічних суб'єктів, факторів прийняття ними економічних рішень.
Маркетинг — вид фахової діяльності, яка спеціалізується на вивченні споживацьких потреб з метою їх найповнішого задоволення.
Марксистське економічне вчення (марксизм) — відверто класове вчення, теорія революційної боротьби робітників за визволення з-під гніту капіталу (приватної власності). Виникло у 30-40-х рр. XIX ст. як альтернатива класичній політекономії під впливом негативних наслідків ранньої стадії індустріалізації виробництва. Основоположником його є К. Маркс.
Межа бідності — офіційно встановлений рівень (норматив) грошових доходів фізичної особи (сім'ї) за певний період, який забезпечує рівень життя в межах прожиткового мінімуму.
Межа виробничих можливостей — графік, що показує варіанти ефективного використання обмежених виробничих ресурсів за наявних технологій.
Мезоекономіка — галузь науки, що вивчає проблеми функціонування і розвитку регіонів, галузей, міжгалузевих комплексів у національній економіці.
Менеджмент — 1) вид фахової діяльності, що спеціалізується на управлінні фірмами, передусім корпораціями; 2) система управління корпоративним бізнесом.
Меркантилізм — перша економічна школа (теорія), що виникла в XV-XVI ст. і панувала до кінця XVIII ст., для якої багатство зводилося до грошей (золота, срібла), а його джерело вбачалося в успішній зовнішній торгівлі. Радили урядам проводити активну економічну політику з тим, аби добиватися доступу до покладів дорогоцінних металів, заохочувати товарний експорт і застосовувати методи протекціонізму.
Методи державного регулювання економіки — способи впливу держави на економіку.
- адміністративно-правові методи — методи, що базуються на застосуванні сили держави (юридичної регламентації, примусу, дозволу).
- економічні методи — методи, якими держава впливає на мотивацію господарюючих суб'єктів, на прийняття ними самостійних рішень (їхній економічний вибір).
- непрямі методи — методи опосередкованого впливу держави на економіку (правові та економічні методи).
- прямі методи — методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економіку (нормативно-законотворча діяльність, прямі фінансові витрати уряду, державні контракти і замовлення, фінансові преференції, фіксовані ціни, ліцензування, державні стандарти тощо).
Митний тариф (мито) — податок на товари, що перетинають державний кордон.
Митний союз — форма міжнародної економічної інтеграції, за якої усуваються торговельні бар'єри і проводиться спільна торговельна політика щодо решти країн світу.
Мито — податок на імпортований товар або послугу.
Міграція населення — переміщення населення між регіонами і країнами.
Міжнародна економічна інтеграція — процес тісного господарського та політичного зближення країн, об'єднання їхніх зусиль для ефективного розв'язання економічних, соціальних, політичних та інших проблем.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — спеціалізований інститут ООН, заснований у 1944 р. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції. Функціонує як міжурядова валютно-кредитна організація, що своєю діяльністю сприяє стабільності світової валютної системи, зокрема встановлює правила регулювання валютних курсів і контролює їх виконання, надає країнам-членам МВФ кредити для вирівнювання платіжних балансів і підтримки національних валют.
Міжнародний кредит — позика, яка надається безпосередньо країнами одна одній та міжнародними фінансово-кредитними організаціями.
Міжнародна міграція трудових ресурсів — переміщення працездатного населення із однієї країни в іншу у пошуках роботи та кращих умов праці і життя.
Міжнародний поділ праці — стійкі відносини між країнами, якими закріплюється їхня спеціалізація на виробництві певних видів товарів і послуг та задаються стимули для активної участі у взаємному обміні ними.
Мікроекономіка — напрям (розділ) економічної теорії, що вивчає поведінку окремих економічних суб'єктів (домогосподарств, фірм), мотиви прийняття ними економічних рішень та їх взаємодію на ринку.
Мінімальна заробітна плата — грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації за умов здійснення трудового процесу в межах суспільно-нормальної інтенсивності праці.
Мінова вартість — властивість товару обмінюватися на інші товару у певних кількісних співвідношеннях (пропорціях).
Міра вартості (розрахункова одиниця) — одна із функцій грошей, яка полягає у тому, що гроші служать людям одиницею виміру вартостей (цінностей) товарів і послуг, тобто необхідні для визначення цін і боргових зобов'язань.
Моделі ринкової економіки — узагальнені зразки організації сучасної ринкової економічної системи.
- корпоративна економіка — модель ринкової економічної системи, ознаками якої є активна підтримка державою великого бізнесу задля забезпечення прискореного зростання національної економіки та завоювання світового ринку (Японія, Південна Корея).
- ліберальна ринкова економіка — модель ринкової економічної системи, для якої характерними ознаками є незначна частка державного сектора та жорстка позиція держави щодо забезпечення рівних умов для підприємницької діяльності (США, Велика Британія).
- соціальна ринкова економіка — модель ринкової економічної системи, що характеризується значною часткою державного сектора, розвитком соціального партнерства роботодавців і найманих працівників, наявністю розгалуженої системи соціального захисту (Німеччина, Австрія, Швеція).
Монета — зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконеного державою в якості засобу обігу.
Монетаризм — економічна неоліберальна теорія, яка заперечує необхідність активного втручання держави в економіку, оскільки вважає, що економіка стає нестабільною через непрофесійні дії держави щодо регулювання економіки. Основою державного регулювання економіки розглядає монетарну (грошово-кредитну) політику.
Монополія — ринкова ситуація, за якої єдина фірма виробником і продавцем певного товару чи послуги. Монополія є антиподом досконалій конкуренції, адже монополіст концентрує у своїх руках повну владу на ринку свого товару. Існує у різних видах.
- адміністративна монополія — монополія, створювана державою, коли та надає виключні права (ліцензії, патенти) окремим господарюючим суб'єктам (стосується, зокрема, емісії грошей, виготовлення зброї і державних нагород).
- природна монополія — монополія, яка виникає там, де конкуренція або фізично неможлива через унікальність використовуваного ресурсу (видобуток рідкісного мінералу, винятковий курорт), або економічно неефективна через особливу технологію виробництва і великі початкові витрати (наприклад, постачання природного газу та електроенергії).
- штучна (протизаконна) монополія — монополія, яка виникає шляхом змови конкурентів (наприклад, картель), а також використання ними насильницьких методів обмеження входу на ринок (корупція, шантаж, рекет).
Монопольна рента — надприбуток, який виникає внаслідок виняткових природних або технологічних умов виробництва.
Монопсонія — монополія з боку покупця, коли той є єдиним покупцем певного товару чи послуги. Таку перевагу зазвичай мають крупні корпорації, які користуються розрізненістю виробників сировини і напівфабрикатів.
Мультиплікатор — коефіцієнт (число), що показує наскільки змінюється ВВП (або національний дохід) при зміні факторів сукупного попиту на одиницю. Розраховується як відношення приросту ВВП (національного доходу) до приросту інвестицій. чи інших факторів, що зумовили цей ефект.